Об'єднання українських товариств Латвiї   Rotating Header Image

Mузика і дипломатія

Шановні читачі!
Протягом останніх років ми неодноразово оприлюднювали матеріали про історію і
сьогодення культури України, підготовлені киянином, композитором Олександром
Юровим, творчість якого нерозривно пов`язана з українською громадою Латвії, Ригою та
Латвійською Республікою. Сьогодні ми починаємо низку публікацій на цю тему і
наводимо статтю «Музика і дипломатія»  («Вісник», №3-4, 2008).
Незабаром ми також плануємо розповсюдити ексклюзивне інтерв`ю композитора
Олександра Юрова, яке міститиме цікаві подробиці його творчої біографії та унікальні
вперше оприлюднені світлини.

Шановні читачі! Протягом останніх років ми неодноразово оприлюднювали матеріали про історію і  сьогодення культури України, підготовлені киянином, композитором Олександром Юровим, творчість якого нерозривно пов`язана з українською громадою Латвії, Ригою та Латвійською Республікою. Сьогодні ми починаємо низку публікацій на цю тему і наводимо статтю «Музика і дипломатія»  («Вісник», №3-4, 2008). Незабаром ми також плануємо розповсюдити ексклюзивне інтерв`ю композитора Олександра Юрова, яке міститиме цікаві подробиці його творчої біографії та унікальні вперше оприлюднені світлини.

Vistnik

Вийшла у світ музична програма „Рок-проект Київ-Рига”

В українській громаді Латвії добре знають і поважають радника Посольства України пана Олександра Юрова перш за все як чуйну, всебічно освічену людину, ініціативного та наполегливого  дипломата. Багатьом нашим землякам він допомагав у вирішенні різних проблем, незмінно брав участь у численних культурних заходах, конференціях та семінарах, що проводять українські товариства. Саме такі професіонали працюють в українській дипломатії для розвитку дружніх взаємовигідних відносин між Україною та державами світу, зміцнення зв’язків закордонних українців з Батьківщиною.  Але до останнього часу мало кому було відомо про музикальний хист пана Олександра. А  між іншим, саме він у травні 2006 року започаткував у Латвії музичну програму під назвою Рок-проект Київ-Рига, роботу над якою щойно завершено. Це й стало приводом для інтерв’ю, яке публікуємо нижче.

- Пане Олександре, розкажіть, будь ласка, що Вас пов’язує з музикою? Ви чудово граєте на гітарі, пишете музичні твори. Це – захоплення, чи щось більше?

- Безумовно, музика для мене – захоплення, але я використовую його як оригінальний доповнюючий інструмент для виконання завдань сучасної української дипломатії, які   спрямовані на піднесення авторитету України у світі, сприяння духовному збагаченню та зростанню самосвідомості українців, де б вони не знаходились. Форма є нетрадиційною для дипломатії, але це відкриває додаткові можливості, бо  музика, мистецтво й художні традиції допомагають ідентифікувати нас як націю українців.

Музика взагалі це – мова, яка не потребує перекладу й не обмежується кордонами. Хіба не про це свідчить факт, що українські мелодії можна почути  у всіх частинах світу й скрізь вони викликають симпатію та непідроблений інтерес. В Латвії, як я впевнився, – у тому числі.

- Так, відчувається серйозне й поважне ставлення не тільки до дипломатії, але й до музики. А хто був Вашими вчителями і чому власне рок-музика?

- Музикою почав займатись з 1962 року в студії при  середній музичній школі на Першотравневому масиві у Києві. Навчався грати на акордеоні, вивчав теорію музики, сольфеджіо, музлітературу та інші обов’язкові предмети,  співав у шкільному хорі. Грав твори Верді, Лисенка, Чайковського, Глинки та інших класиків, а також народні пісні. Приблизно у 1966 році вперше почув „Бітлз”  і мене (як й багатьох моїх шкільних приятелів та знайомих) заворожила ця незвична музика. Почав грати на гітарі, яка тимчасово витіснила   класику. Такий був час – хвиля „бітломанії”  докотилась й до Києва і  майже у кожній школі були свої ансамблі, які грали як могли (хоча не завжди те, що дозволяли). Київський район Русанівка не був винятком і я з приятелями теж грав на шкільних вечорах.

Влітку 1969 року відбулась важлива для формування мого музичного смаку та самосвідомості подія – я познайомився з випускником Київської музичної школи 11-річки імені Лисенка Геннадієм Татарченком. Тепер він відомий чисельним шанувальникам української сучасної музики як автор низки популярних пісень (серед них – „Запорізькі козаки”, знайома багатьом у чудовому виконанні Назарія Яремчука), а головне – автор написаної разом з Вадимом Крищенком рок-опери „Біла ворона. Жанна Д’Арк” та мюзиклу „Містер Сковорода”, створеного разом з поетом Олександром Вратарьовим за мотивами п’єси Ярослава Верещака.

В той час, наприкінці 60-х, ще не  вживався такий термін, як „майстер-клас”, але я протягом майже місяця мав можливість вчитись у Татарченка грі на гітарі та живій і дуже привабливій музиці, яку тоді називали біт-музика (це британські корені, щось суголосне з „Бітлз”, а вже згодом, десь на початку 70-х років почала широко використовуватись американізована назва – „рок-музика”, яка прижилась до наших днів). За ті неформальні уроки Татарченка я йому дуже вдячний і вважаю одним із своїх вчителів.

- Отже, далі музикою продовжили займатися поважно?

- Під час навчання в інституті, а головним чином в аспірантурі, я не покидав заняття музикою, грав з друзями в кількох самодіяльних ансамблях. Виступали на вечорах в інститутах, брали участь в аматорських фестивалях. Тоді, в 70-і роки,  ми з однаковим завзяттям намагались копіювати кращі західні рок-стандарти, а також залюбки робили обробки українських народних пісень. Прагнули правдивого та переконливого звуку. Цьому було в кого вчитись – кращими зразками живої музики, яку ми могли почути на той час, були  легендарні київські групи „Еней”, „Друге дихання” та „Дзвони”.                                                                                               – Та й перший приїзд до Києва „Піснярів” на початку 1971 року, коли я зустрівся в палаці „Україна” з Володимиром Мулявіним, наче дав нове дихання. Особистий внесок цієї людини у збереження та популяризацію народної музики у поєднанні з використанням сучасної музичної стилістики потужно вплинув на формування смаку багатьох поколінь музикантів і меломанів. З Володимиром Георгійовичем у мене не було майстер-класів, але  його музика навіть у записі має й досі дуже великий вплив, який знаходить своє відображення в окремих елементах моїх творів.

Зайняття музикою залишалось хобі, сприяло підтримці загального тонусу й не заважало роботі.     Влітку 87-го року, під час відпустки в курортній місцевості під Москвою, зібрав гурт з місцевих музикантів і ми зробили благодійницький проект – невелику музичну програму, в основу якої покладено обробки українських народних пісень, а також творів В.Івасюка, І.Поклада, М.Мозгового. Проект мав успіх, проте  подальшим його просуванням після закінчення відпустки не займався. Натомість написав кілька глав дисертації на ступень кандидата мистецтвознавства (на тему, пов’язану із впливом англо-американської популярної музики на формування сучасної музики в країнах Східної Європи), домовився про співпрацю з Всесоюзною фірмою грамзапису „Мелодія”. На жаль, коли в країні в кінці 80-х – на початку 90-х років стали відбуватись відомі події, завершення цієї дисертації вони відкинули на невизначений термін.

- А як народилася ідея зайнятися музичним проектом тут, в Латвії?

- З початку роботи в Посольстві в Ризі цікавився культурним, і в першу чергу, музичним життям країни. На початок травня 2006 року відвідав близько 70 концертно-театральних вистав різного рівня, у тому числі й виступи всіх художніх колективів українців Латвії. Хочу підкреслити, що всі ці колективи заслуговують на увагу й пошану, проте, як правило, мають традиційний, або близький до традиційного для українських народних ансамблів репертуар, до якого в Латвії вже звикли. Що стосується присутності на місцевій  сцені професійних музичних колективів та виконавців з України з некласичним та некамерним репертуаром, то вона практично обмежилась гастролями восени 2004 року Руслани і епізодичним виступом Таїсії Повалій в Юрмалі влітку 2006 року.  

Ось і виникла ідея, в умовах існування такого явища як закордонні українці та дефіциту експорту з України „живої” музичної продукції, розширити латвійську музичну палітру українського походження за рахунок  створення проекту у відмінному від звичних для  місцевої публіки стилів і подарувати його українській громаді Латвії. Проект – це мій персональний внесок у справу підтримки українців, які в силу різних обставин опинились далеко від Батьківщини. Оскільки рок-музика для мене є зрозумілою в теоретичному й практичному плані, то вирішив сформувати під егідою Посольства музичну програму, назвати її „Рок-проект Київ-Рига”.

-  Пане Олександре, а на що спрямований проект?

- Мета проекту — піднесення авторитету України за кордоном, популяризація української культури в Латвії та розширення вже звичної для місцевої публіки музичної палітри українських творчих колективів. Головна риса творів проекту – музичний вираз любові та шани до України, матері та Латвії.

- Нещодавно Вас було урочисто нагороджено Почесною грамотою Міністерства з особливих доручень у справах громадської інтеграції Латвії за вагомий внесок у сприяння міжнародній співпраці з вирішення питань громадської інтеграції. Безумовно, самим оригінальним елементом цього внеску є створений Вами музичний проект. Проте, Почесна грамота це – вже результат, а як  реалізовувалась ідея проекту?

- Спочатку передбачалося, що головне в проекті -  популяризація місцевими силами сучасної , у тому числі й рок-музики з України.  Запропонував музикантам з тріо „Україночка” попрацювати разом і підготувати в рок-обробці для виступу 10 червня 2006 року на фестивалі „Слов’янський вінок” у місті Вангажі, під Ригою, кілька  народних й популярних пісень. Я зробив аранжування й тестовий запис фонограм музичного супроводу (партія гітари виконувалась мною прямо на концерті, щоб забезпечити ефект того, що називається „живий звук”), і після кількох репетицій виступ відбувся. Попри  технічні неполадки, дебют у Вангажі для мене був важливим кроком, який  в цілому підтвердив перспективність подальшої роботи над проектом. Проте, на порядку денному постало питання репертуару, оскільки популярні естрадні та народні пісенні твори, як правило, добре всім відомі й активно використовуються творчими колективами різного рівня, а відтак не містять у собі елементу інновації. Крім того, виконання творів інших авторів нерозривно пов’язане із втручанням у сферу авторського права, що може привести до виникнення проблем у виконавців.

Роздуми на цю тему привели до висновку щодо необхідності формування оригінального й „патентно чистого” репертуару. Такий хід думок активізував пошук перспективного шляху для розвитку проекту і примусив замислитись над створенням власних творів у поєднанні з  творчістю місцевих українців, яка б передавала колорит і специфіку української діаспори  в Латвії.

- І на кого з місцевих поетів звернули увагу?

- Одразу справили сильне враження кілька творів із збірок Костянтина Оверченка  „О як тоді співали солов’ї ” та „ Я звідти родом, де тече Дніпро”. Вони виявились  багато  в чому суголосними з моїми власними думками й відчуттями. Крім того стиль викладення окремих його віршів, їх ритм та розмір  майже без змін підійшов для пісенної форми. Я переговорив з Костем, він не заперечував проти того, щоб я спробував написати музику на його вірші, й робота почалась.

photo5

На фото:

Автори творів “Рок-проекту  Київ-Рига” – Олександр Юров (праворуч) та  Кость Оверченко.

В результаті  творчої співдружності з Костем Оверченком – поетом, який зараз мешкає в місті Єлгава, повний творчої наснаги та напрочуд юний душею, було написано пісні “Україні”, “Заспівайте нам пісню, мамо”, “Від Дніпра до Даугави”, “Київ-рок”, “Ми – Українці! “, „А я люблю весну” та „Саме ті!”.

- Невже обійшлося без власних віршів?

- Перш за все – музика! До програми написав декілька інструментальних творів, які, на мою думку, підкреслюють  колорит проекту, це -  „Київ-Блюз”, „Rīgas Balzams” та обробка однієї з найпопулярніших латиських народних пісень „Вій, вітерець”. А власні вірші? У ніч на Різдво написав слова до одного із творів проекту – пісні “Києву з любов’ю” (цікаво, що  музику написав  трохи згодом – у ніч на Хрещення). Твір за стилістикою вийшов подібним до гімну, а за ритмічним малюнком  – до маршу й зацікавив професійні колективи в Україні та Латвії.

- В якому стані проект зараз?

- На сьогодні робота над першим етапом проекту практично завершена. Здійснено запис демонстраційного компакт-диску, проведено кілька презентацій творів проекту, вони демонструвались восени 2007 року в Ризі учасникам 1-ї Міжнародної науково-практичної конференції „Україна-Латвія: історія, культура, економіка”.

23 травня цього року під час зборів у Посольстві України в ЛР керівникам та представникам українських культурно-просвітніх товариств Латвії для їх організацій було передано в дарунок компакт-диски  проекту, ноти й текст його головного твору – пісні „Україні”, а також проект сценарію Гала-концерту мистецьких сил українців Латвії з нагоди святкування 90-річчя від дня проголошення Латвійської Республіки.

Важливим кроком в напрямку практичної реалізації та популяризації проекту в Латвії стало перше виконання  пісні „Україні”  7 червня 2008 року в місті Даугавпілсі на 3-у Святі українців Латвії „Червона калина”. Твір блискуче виконала керівник ансамблю „Мрія” з міста Вентспілс, випускник Вентспілської консерваторії  Олена Новікова, за що я їй щиро вдячний!

- Пісню „Україні” можна вважати знаковою в долі проекту  тому, що слова

лиш була б з нами ти, де б не були далеко-далеко, тільки б чути тебе й ти пишалась своїми дітьми !” - чітко й недвозначно відображають любов і гордість українців за свою Батьківщину. Такі пісні йдуть в народ і живуть довго та яскраво. Тому не дивно, що у виступі на закритті Свята голова Об’єднання українських товариств Латвії пан Володимир Луговський висловив сподівання, що ця пісня буде сприйнята як гімн закордонних українців.

- Наразі це – початок життя твору, яке ще попереду.

- Але ж вже є перші виконавці, що записувались на компакт-диску “Рок-проект “Київ-Рига”. Цікаво, хто вони?

- На сьогодні записана демонстраційна версія проекту. Запис може у майбутньому вдосконалюватись, проте, він вже зараз дає повну уяву про музику, текст і настрій (музиканти кажуть „драйв”) творів. Хотів би висловити щиру подяку за розуміння відповідальності роботи над по-суті громадським проектом і виявлені при цьому наполегливість та мистецькі здібності учаснику тріо „Україночка” Юрію Тютюнникову та випускнику Ризької української середньої школи Дмитру Леськіву. Про цих талановитих яскравих музикантів можна було б багато доброго сказати, сподіваюсь ми їх ще почуємо. Тому  побажаю, щоб участь в „Рок проекті „Київ-Рига” та інших мистецьких заходах принесла їм успіх та шану.

- Пане Олександр, запис музики, студійна робота, випуск компакт-диску – крім витрати часу потребують вкладення значних коштів. Чи були у вас спонсори і хто вони?

-  Проект зроблено мною в подарунок українській громаді Латвії у вільний від роботи час за власні кошти (не визнаю благодійництва за чужий рахунок!).

- Як надалі може в Латвії розвиватись проект?

-  Сподіваюсь, що цей музичний дар буде активно використовуватись українською громадою Латвії під час мистецьких та інших заходів, у тому числі, як вже було позначено,  в рамках участі громади у святкуванні 90-річчя проголошення Латвійської Республіки восени 2008 року. Згаданий вище проект сценарію передбачає участь у  концерті таких відомих в Латвії та за її межами виконавців, як тріо „Україночка” (м. Рига, Ю.Тютюнников-А.Шаталіна-О.Гаврилова), ансамбль „Дніпро” (м. Рига, керівник – М.Білошицький), ансамбль „Мрія” (м. Вентспілс, керівник – О.Новікова), ансамбль сучасного танцю „Лагуна” (РУСШ, керівник – Е.Вілкауш), а також інші самодіяльні колективи українських громадських організацій Латвії.

- А чи плануєте розвивати  проект в Україні?

- Мені дуже приємно, що паралельно з роботою в Латвії над творами проекту працюють у Києві. Для цього створено гурт “Саме ті! “, до складу якого ввійшли студенти київських музичних вузів. Одним із солістів гурту має намір виступити Дмитро Леськів. Практична реалізація проекту в Україні, на мою думку, почнеться восени цього року.

- Які Ваші музикальні плани на майбутнє?

- Перші схвальні відгуки щодо творів проекту „Київ-Рига” сприяли тому, що почав готувати матеріал для наступної роботи  під назвою „Пісні незабутим предкам”. За музичною формою це також буде рок-музика, можливо з використанням акустичних народних інструментів, на вірші українських поетів та власні твори.  На моє прохання Кость Оверченко написав вірш „Слово про рідну мову”, пісню на ці слова планую включити до проекту, а також вивчаю можливість написати музику до низки творів молодого київського поета Юрія Тітова.

- Чутки про гімн Києву під назвою „Києву з любов’ю”, який написав у Ризі киянин, швидко по мережі Інтернету пішли в народ і викликали чималий інтерес у шанувальників сучасної музики в Україні та за кордоном. То ж бажаємо Вам, пане Олександре, нових творчих успіхів на ниві популяризації сучасної української музики, а Вашим пісням – нести людям радість та зігрівати серця українцям, де б вони не знаходитись !

- Дякую й, у свою чергу, передаю найкращі побажання читачам “Вісника”.

Опитував Віктор Стефанович

Ви можете залишити свій коментар: