Об'єднання українських товариств Латвiї   Rotating Header Image

Місце зустрічей змінити не можна

Нещодавно в місті відкрито пам’ятний знак відомому московському поету, фронтовику Юрію Левітанському. У довоєнні роки він жив і навчався в Донецьку, звідси пішов на фронт, де знаходився з першого по останній день війни.

Урочиста подія супроводжувалась майже містичними діями. На початку тепле осіннє сонечко закрили хмари. Тільки-но батьки міста перетяли стрічку, як в ту ж мить по-фронтовому грізно заревіли сирени. Дехто вирішив, що так за сценарієм. Ні, збіг обставин випадковий, але символічний. Учасники урочистостей пригадали життєвий шлях Юрія Давидовича, почули його вірші та міні-виставу за творами поета. Заслужений працівник культури Світлана Куралех розказала про зустрічі з поетом і власні враження від знайомства з цією скромною, талановитою і вимогливою до себе людиною.

Мітинг скінчився і в ту ж мить пішов дощ «стіною». По стіні будівлі, оминаючи пам’ятний знак, потекли ручаї холодної дощової води…

Клопоталась цим проектом директор обласного художнього музею Галина Чумак. Та це була лише сторінка в її діяльності, перегорнувши яку, вона продовжила роботу над іншим проектом. Продовжила, тому що вже пройдено період консультацій з фахівцями. Настав час порадитися з громадськістю. Наприклад, познайомити її з проектом і автором, який в той час пакував валізи на потяг до Донецька.

Зустріч з ним не забарилась. Через тиждень після описаної вище події автор і його проект прибули із Санкт-Петербурга, а з ним чимало графічних полотен і скульптур у стилі артмодерн, що їх створив і привіз на батьківщину колишній донеччанин Федір Крушельницький, подолавши сильний опір кількох митниць, яким Спілка художників Росії – «не указ». На вернісажі стало зрозуміло всім, що там, на півночі, у Крушельницькому живе нездоланний дух українства і пам’ять про нього. Тому аж в двох копіях створив майстер свою «Тачанку», як символ боротьби за волю українського народу під орудою Нестора Махна, і сподівається, що для його проекту знайдеться місце у Донецьку. Знайдеться і спонсор, як знайшовся він для попереднього проекту.

Колегам Крушельницького по Спілці художників Росії, членам Ростовської регіональної Української культурно – національної автономії, що одночасно з ним прибули в Донецьк, теж не позичати почуття любові до України. Вони вже другий місяць у виставковому турне по містах Донбасу. І виставка їх робіт носить назву «Від батьківського Дону до батьківського дому» не випадково. 17 молодих і досвідчених майстрів пензлю мовою досконалого живопису розповідають про батьківський Дон (полотна «Дон Іванович», «Степ донський» та інші). А про батьківський дім згадують тепло, з душею і серцем (полотна «Подолянки», «Бандурист», «Софія Київська», «Хліб України» тощо).

– Експоновані роботи досить високої якості, до того ж вік авторів молодий, а це означає, що у них є ще резерви,– говорить знаний в Україні донецький майстер пензлю Микола Корягін і додає: – Варто шанувати те, що в їх творчості лежить духовна потрібність жити рідним корінням, любов’ю до культури і традицій українського народу.

Микола Корягін – кубанський козак, живе в Донецьку і йому любі обидві сторони Дону.

Про свій тур Україною, про те, як щиро їх приймали в Донецькому будинку працівників культури, керівники експедиції Андрій Шманько і Олексій Прищепа, повернувшись до батьківського Дону, відзвітують перед членами РРУНКА і розкажуть у газеті «Кобзар на Дону».

Розповідь про наступну гостю Донецька варто було б почати словами «Чарівна українка», або «Спокуслива рижанка», або «Ділова жінка». Але цього замало. Людмила Бєлинцева дійсно чарівна, спокуслива і ділова, а ще вона громадський діяч – голова правління громадських організацій українців Латвії, тобто вона з Євросоюзу і приїхала в Україну на запрошення громадських організацій України. Не так давно її приймали донецькі патріотичні ГО. Вона розказала нам про національно-культурне життя українців в Латвії та деякі його особливості в умовах ЄС. Розповідаючи про зв’язки діаспори з Україною, пані Людмила майже годину демонструвала збірку слайдів про діяльність культурної автономії українців в Латвії і тактовно натякнула нам, що один високий посадовець, відвідавши українську школу в Ризі, пообіцяв дечим допомогти, але поки що не виконав обіцяного. Наостанок чарівна рижанка висловила своє захоплення високим рівнем мистецтва донецьких театрів і експозицією приватного музею національних патріотів «Смолоскип».

63432787

Закордонні українці – це наші посли в країнах їх проживання. Вони сприяють зближенню країн і народів. Ми не можемо розчинитись в солодких мріях маніловщини. Ми маємо зростати духовно на «дріжджах» національної гордості і єдності з українцями всього світу. То ж до нових зустрічей! У Донецьку і будь де.

Віктор ПРОКОПЧУК.

Член НСЖУ.

За матерiалами http://donetshina.ucoz.org

Ви можете залишити свій коментар: