Об'єднання українських товариств Латвiї   Rotating Header Image

Буквар – Останній твір Т.Шевченка

Восени 1860 року Шевченко уклав українською мовою «Букварь южнорусский» – посібник для навчання грамоти в недільних школах.

Народну освіту, українську за формою та змістом, Шевченко вважав запорукою майбутнього національного визволення.

Поет розумів, що освіта повинна даватися разом із усебічним вихованням людини й поєднуватися з національною традицією. Такі думки вже висловлювали перед ним його сучасники — і М.Пирогов, і українці П. Редькин та К. Ушинський. Але Шевченко перевищив їх тим, що надавав великого значення дошкільному вихованню й позашкільній освіті.

««Ніхто до нього не підкреслив так потреби перевиховати суспільство, ніхто так ясно не протиставив самоосвіту офіційній шкільній освіті» – це слова старих українських педагогів д-ра І.Брика і проф. С.Сірополка. Своїми думками Т. Шевченко (як педагог – Л.О.) «сягнув… поза цілі десятиліття та зійшовся з поглядами найкращих світових діячів XX віку (століття– Л.О.)».

Ніхто з такою ж вірою не пропагував потреби естетичного виховання людини, як він. За джерело морального виховання Шевченко вважав християнську релігію, Христову науку. Адже все життя він прагнув того, щоб люди стали «синами Сонця Правди» — справді Христовими синами. Тому й не дивно, що половину свого букварика він заповнив релігійним змістом. Крім самих молитов, дав у ньому й цікаві їх пояснення, дав Символ Віри, і свої блискучі переклади спеціально дібраних Давидових псалмів, і тексти українських дум — про Олексія Поповича та про Марусю Богуславку, зваживши їх глибокий християнський моральний зміст. Цим поет доклав ще одну свою дорогоцінну лепту у справу національного відродження. Освітньо-виховного процесу він не уявляв собі інакше, як у глибокому зв’язку з національною традицією.

«Стільки вже написав про тих перевертнів — «мерзенних каламарів», «п’явок» народних, «блюдолизів», що батько їх, «може, останню корову жидам продав, поки навчив московської мови». Отже, був послідовний у своєму бажанні зарадити цьому лихові. Адже у повісті «Близнята» сказав: «Якщо ми задля якогось марного срібника почнемо глумитися над своїми звичаями старовини, то що з нас буде? Вийде який-небудь француз або, крий Боже, куций німець, а вже за тип, або за національну фізіономію — і помину не буде! А на мою думку, нація без власної вдачі, що їй самій належить та її характеризує, схожа на кисіль, та ще й найнесмачніший кисіль»1.

Може, зорю переліг той,

А на перелозі…

Я посію мої сльози,

Мої щирі сльози.

Може, зійдуть і виростуть

Ножі обоюдні,

Розпанахають погане,

Гниле серце, трудне,

І вицідять сукровату,

І наллють живої

Козацької тії крові,

Чистої, святої!!!

(«Чигирине, Чигирине!». 1844)

«Буквар» був першим у задуманій Шевченком серії навчальних посібників з різних галузей знання — арифметики, географії, етнографії та історії.

«Думка єсть за «Букварем» напечатать лічбу і ціни і величини такої ж, як і «Букварь». За лічбою — етнографію і географію в 5 копійок. А історію, тілько нашу, може, вбгаю в 10 копійок. Якби Бог поміг оце мале діло зробить, то велике само б зробилося», — ділився Шевченко задумами в листі до М. К. Чалого 4 січня 1861 р. 2.

глибокий зміст закладено у прикінцевому рядку про «мале» і «велике» діло. Велике діло свого життя – боротьбу за ідеали волі і правди на землі – поет безпосередньо пов’язував із поширенням навчання, просвіти – малим ділом.

Шевченко взявся за видання «Букваря», розраховуючи тільки на себе. Аби добути гроші, поет-художник виконав автопортрет, щоб розіграти його в лотерею. Але перед тим у вересні 1860 року представив його на виставці в Петербурзькій Академії мистецтв.

«Русский художественный листок» писав: «Відомий малоросійський поет Т. Г. Шевченко виставив п’ять дуже вдалих гравюр і свій власний портрет, намальований олійними фарбами. Ми чули, що художник мав на меті розіграти цей портрет в лотерею, збір від якої він призначав на видання дешевої малоросійської абетки. Від щирого серця бажаємо, щоб ця чутка підтвердилася і щоб задуманому Т. Г. Шевченком сприяв усілякий успіх»3.

На згаданому автопортреті художник зобразив себе молодшим, аніж був на той час: парубком у вишиванці, пов’язаній червоною стрічкою, свиті і смушевій шапці, по-козацькому зсунутій набакир; у вусі – сережка, котру як талісман носили діди з козацькими «оселедцями» — продовжувачі ще не забутої традиції славних запорожців. «Чи то Палій, чи то Дорошенко, чи то Сагайдачний?» — писали критики4. Особливо привертав увагу контраст між холостяцьким вбранням і сумним поглядом повних сліз очей.

Лотерея мала проводитися в колі української громади Петербурга і тих, хто співчував українській ідеї. І чи не через те в автопортретному образі наголос зроблено на моменті національному?

Невдовзі художник отримав повідомлення канцелярії великої княгині:

«Господин Шевченко приглашается пожаловать в канцелярию государыни великой княгини Елены Павловны в Михайловском дворце в пятницу 25-го сего ноября от 11 до 2 часов для получения денег, следующих за купленный ея императорским высочеством портрет. 23 ноября 1860 года»5.

Павло Зайцев, що досліджував життя Тараса Шевченка, писав: «В кінці грудня 1860 року зовсім уже хворий поет з наказу лікаря мусив засісти в своїй майстерні і примиритися з ув’язненням. Він писав про це Варфоломеєві: «Погано я зустрів оцей новий поганий рік. Другий тиждень не вихожу з хати: чхаю та кашляю, аж обісіло», а через тиждень уже признався йому, що зовсім ослаб: «Так мені погано, що ледве перо в руках держу, і кат його батька знає, коли воно полегшає» (листи 22 і 29 січня 1861).

Проте і весь січень він безупинно працював. Енергійно листувався з М. Чалим у Києві і з X. Ткаченком у Полтаві, з Р. Тризною в Чернігові — все в справі розповсюдження свого «Букваря». Просив «Букварі» продавати, а гроші віддавати до кас «наших убогих воскресних шкіл». Чернігівця- інспектора шкіл Тризну просив побувати у архиєпископа чернігівського Філарета, а М. Чалого — у київського митрополита Арсенія. Сподівався, що ієрархи, з огляду на релігійний зміст букварика, захочуть його придбати, та ці його сподівання виявилися марними. Обом московським ієрархам і не снилося якісь там українські букварі купувати для церковно-парафіяльних шкіл, хоч, наприклад, Арсеній скаржився, що не друкують дешевих букварів. Прочитавши про це в пресі, Шевченко й пройнявся наївною надією на поміч цього архиєрея.

Шевченко просив знайти таких «десяток чоловік добрих людей», щоб самі схотіли по 100 букварів купити, а ті 30 карб., що зібралися б за тисячу книжечок, теж просив «віддати на воскресну школу». …

Теж у січні спромігся зробити олійними фарбами свій новий чудовий автопортрет, щоб пустити його в льотерію на користь недільних шкіл. Льотерія відбулася, а портрета виграв ректор архітектури проф. О. Рєзанов, який подарував його Василеві Лазаревському. Коли на передостанньому портреті, купленому великою княгинею Оленою, автор зробив себе гнівним, грізним вождем, то тепер уже створив полотно, з якого дивиться на глядача хвора людина. В трагічних рисах обличчя залягла глибока скорбота — ніби передчування близького вже кінця!»6

14 лютого Шевченко розплатився з друкарнею за свій «Буквар». на його друкування Тарас Григорович витратив 195 рублів 50 копійок – суму, близьку 200 рублям, які він отримав від лотереї.

1 Зайцев, Павло. Життя Тараса Шевченка. — 2-е вид. — К.: Обереги, 2004. —с. 442

2 Миха́йло Ча́лий (1816 — 1907) — укр. педагог і громадсько-культурний діяч, біограф Т. Г. Шевченка. Працював директором гімназії в Білій Церкві, ліцею й гімназії князя Безбородька в Ніжині, організатор недільних шкіл у Києві, приятель Тараса Шевченка. Співорганізатор похорону Т. Шевченка в Україні і промовець над домовиною в Києві під час перевезення тіла до Канева.

Шевченко Т. Повне зібрання творів: У 6 томах.- Т. 6.- С. 277

3 «Русский художественньй листок» – СПб., 1860.- № 36.- С. 152.

4 писали критики – 24 вересня 1860 року в газеті «Північна бджола»

5 Шевченко Т. Повне зібрання творів: У 6 томах.- Т. 6

6 Зайцев, Павло. Життя Тараса Шевченка. — 2-е вид. — К.: Обереги, 2004. —с. 452

Т.Шевченко. Автопортрет. 1860 рік. Експонувався на виставці в Академіїї мистецтв у 1860 році. Був куплений великою княгинею

Т.Шевченко. Автопортрет. 1860 рік. Експонувався на виставці в Академіїї мистецтв у 1860 році. Був куплений великою княгинею

Т. Шевченко. Автопортрет. 1961 Полотно, олія. 59 х 49. Був розіграний в лотерею

Т. Шевченко. Автопортрет. 1961 Полотно, олія. 59 х 49. Був розіграний в лотерею

Стаття “Шевченків буквар” увійде до збірки “Не малюйте Шевченка плебеєм”
Автор – Людмила Огнева. Член Національної спілки журналістів України, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, член Конгресу літераторів України
Вперше стаття була надрукована в газеті “Україна козацька”, №13-14 (203-204) липень 2013 р.

Ви можете залишити свій коментар: